Основу державного регулювання в області страхування складають
Основу державного регулювання в області страхування складають:
— визначення соціальне значимих рисок і вибір форми організації страхових стосунків, покликаних забезпечити захист інтересів громадян при їх настанні;
— формування повноцінного регульованого страхового ринку, заснованого на поєднанні підприємницьких інтересів страховиків і забезпеченні їх фінансової стійкості і платоспроможності для безперебійного здійснення страхових виплат по укладених договорах страхування;
— визначення повноважень і функцій державного органу страхового нагляду і наділ його системою владних повноважень для забезпечення дотримання страхового законодавства всіма суб'єктами страхового ринку;
— реєстрація і ліцензування діяльності страхових посередників
— контроль за формуванням і інвестуванням засобів страхових резервів
— контроль за наявністю маржі (резерву) платоспроможності
— контроль за дотриманням умов обов'язкових видів страхування, якщо це передбачено законодавством (за дотриманням умов страхування і розмірами страхових тарифів).
У зв'язку з розвитком міжнародної торгівлі страховими послугами всього більшого значення набуває уніфікація методів державного регулювання страхової діяльності в різних країнах. У цих цілях в рамках Міжнародної асоціації органів страхових наглядів, заснованої в 1994 році, покладений початок виробленню міжнародних стандартів регулювання торгівлі страховими послугами, мета яких полягає у виборі пруденциальних методів страхового нагляду, які складали б основу національної політики страхового нагляду в різних країнах.
Державне втручання у вільне підприємництво в страхуванні і свободу страхового ринку переслідує досягнення суспільно значимих цілей, пов'язаних із забезпеченням безперервності і цілісності суспільного відтворення. Переймаючи на себе найважливішу роль надання страхового захисту населенню і підприємницьким структурам, страхові організації повинні мати в своєму розпорядженні достатні фінансові кошти і знання страхових технологій для того, щоб забезпечити своєчасні і достатні для усунення збитків, що настали, і втрат страхові виплати. Міра і форми прилюдного державного втручання в страхові стосунки визначаються як загальними основами економіки країни, так і завданнями економічного розвитку. Як два абсолютно протилежні підходи державного регулювання страхового ринку можна привести державну монополію на страхування, з одного боку, і вільний від державного регулювання національний страховий ринок.
Після початку економічних реформ в соціалістичних країнах і країнах колишнього СРСР державна монополія на страхування, як форма державного втручання в організацію страхових стосунків, перестала існувати в системі світового страхового господарства. То ж справедливо і відносно вільного від якого б то не було державного регулювання національного ринку страхування, який залишився у минулому, відповідаючи початковому етапу розвитку капіталістичних стосунків в державах Європи і США.
Страхування — універсальна і найбільш часто використовувана форма управління ризиками в тому випадку, якщо:
(1) число учасників страхування (страхувальників) достатнє великий, в усякому разі велике настільки, аби вірогідність настання страхового випадку і пов'язаних з ним збитків могла бути оцінена з використанням законів великих чисел;
(2) збитки носять випадковий характер і підкоряються законам розподілу великих чисел, що дозволяє з певною достовірністю оцінити вірогідність їх настання;
(3) система стосунків, пов'язаних з розподілом збитків, носить замкнутий характер: страхові премії сплачують лише учасники страхових стосунків, і право на здобуття страхових виплат мають також особи, що лише беруть участь в страхуванні, або особи, спеціально встановлені ними;
(4) забезпечується еквівалентність між страховими преміями, що поступають, і страховими виплатами в часі і просторі протягом певного страхового періоду;
(5) управління (перерозподіл) ризиками в системі страхових стосунків забезпечує спеціалізований суб'єкт господарської діяльності;
(6) гарантованість страхових виплат визначається встановленням державного (або суспільного) контролю за діяльністю спеціального суб'єкта страхових стосунків, що забезпечує діяльність по страхуванню.
Договір страхування є двосторонньою операцією, згідно якої страхувальник сплачує страховий внесок, а страховик зобов'язався виплатити страхову суму при настанні вказаних в договорі подій. Страхова премія — ціна цієї операції, і з точки зору визначення її величини необхідно підкреслити наступне: вона сплачується на початку договору страхування, а виплата страхової суми, як правило, відбувається через деякий час (якщо взагалі має місце). Події, в разі настання яких страховик обіцяє виплатити страхову суму, можуть носити лише випадковий характер.
ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА СТРАХОВОГО ТАРИФУ І СТРАХОВОЇ ПРЕМІЇ
ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА СТРАХОВОГО ТАРИФУ І СТРАХОВОЇ ПРЕМІЇ
Страховий ринок є сукупністю економічних стосунків між страховими організаціями і їх клієнтами, де об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист і формується попит і пропозиція на неї.
Як і всякий товар, страхова послуга має свою споживну вартість і вартість (ціну).
Споживна вартість страхової послуги полягає в забезпеченні страхового захисту. В разі настання страхової події вона матеріалізується у формі страхового відшкодування, покриття збитків постраждалої особи на умовах договору страхування або у формі страхового забезпечення в страхуванні життя.
Вартість страхової послуги (або її ціна) виражається в страховому внеску (тарифі, премії), яку страхувальник сплачує страховикові.
Страховий тариф {тарифна ставка) — це ставка страхової премії з одиниці страхової суми з врахуванням об'єкту страхування і характеру страхової риски.
Ціна страхової послуги, як і всяка ринкова ціна, вагається під впливом попиту і пропозиції. Нижній кордон ціни визначається рівністю між вступами платежів від страхувальників і виплатами страхового відшкодування і страхових сум по договорах плюс витрати страхової організації. При такому рівні ціни страхова організація не отримує прибутки і страхування таких рисок себе не виправдовує.
Для ефективного функціонування ринкового господарства його первинні підприємницькі ланки повинні спиратися на адекватну (ринкову) юридичну базу. Для ринкового господарства такою базою вважається цивільне право, предметом якого є майнові і пов'язані з ними немайнові стосунки, регульовані цивільним законодавством країни.
У 1992 р., коли ухвалювався Закон РФ «О організації страхової справи в Російській Федерації», передбачалася побудова ієрархічної системи законодавства, регулюючої страхові стосунки, на чолі з цим законом. Проте ситуація змінилася з прийняттям Цивільного кодексу Російської Федерації (ГК РФ), оскільки він став вершиною ієрархії. Оскільки глава 48 ГК РФ регулює деякі стосунки, що виникають при страхуванні, інакше, то Закон РФ «О організації страхової справи в Російській Федерації» діє в частині, йому що не перечить.
В даний час сформувалася триступінчата система правового регулювання страхування:
Під тарифною політикою в страхуванні розуміється цілеспрямована діяльність страховика по розробці, уточненню і впорядкуванню страхових тарифів на користь успішного і беззбиткового розвитку страхування [29]. Використовується і інше визначення: комплекс організаційних і економічних заходів, направлених на розробку, вживання, уточнення базових тарифних ставок, коефіцієнтів, що підвищують і знижуючих, по видах страхування, які забезпечують прийнятність тарифів для страхувальників і прибутковість страхових операцій для страховиків.
При розробці тарифної політики доцільно дотримуватися наступних основних принципів:
ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ (ЄС)
Одне із завдань економічної інтеграції країн Європейського союзу — формування єдиного страхового ринку.
Мета створення спільного страхового ринку — забезпечення свободи просування страхових послуг, капіталу і страхових брокерів, сприяюче розвитку конкуренції і зростанню ефективності роботи страховиків.
Перешкоджають динамічному процесу формування спільного ринку в страховому секторі відмінності:
| нормативно-правової основи страхової діяльності і системи страхового нагляду, обумовлені національними особливостями;
| рівня і якості пропонованих страхових продуктів;
Юридичні засади страхових відносин